" Вийшла 3-тя книга з серії "Архітектурна спадщина України. Гетьманщина", що присвячена історичному козацькому містечку Диканька в Полтавській області.
В Україні історично поселення проміжного типу, що виконували роль регіональних центрів обслуговування навколишніх територій, здавна називалися «містечками».
В містечках в Козацьку добу розміщувалися полкові та ескадронні двори українського козацького війська. А у середині ХІХ століття в них, на відміну від сільських поселень, дозволялося постійно торгувати в лавках, хоча на державно-законодавчому рівні в Російській імперії статус містечок був невизначений.
Містечка відрізнялися меншою кількістю населення ніж міста, мали декілька церков, ринок та в них проводилися ярмарки. Разом з полковими містами та селами, містечка складали специфічну для України історичну національну форму територіальної організації розселення та мережу адміністративно-територіальних одиниць.
В Англії, Німеччині, Норвегії та інших країнах Європи аж до ХІХ ст. також існували, так звані, англ. market towns (ярмаркові міста), які не були визнані монархом містами, проте мали торговельно-ремісниче населення і право на організацію ярмарок.Проте Українська козацька держава (Гетьманщина) мала своєрідний адміністративно-територіальний устрій – полково-сотенний, що найбільше відповідало реалізації головної на той час державної функції, а саме військово-мобілізаційної.На жаль, за СРСР з уніфікацією типології поселень постановою ВУ ЦВК від 28 жовтня 1925 р. містечка почали іменуватися селищами міського типу. Це означало передовсім знищення історично сформованої специфічної форми міського розселення України. За радянські часи нав’язувалося і зневажливе суспільне ставлення до селищ як неповноцінних міст, ця політика свідомо проводилася державою-метрополією.
Книга присвячена архітектурно-
У монографії висвітлено маловідомі сторінки з історії містечка, розкритий планувальний розвиток населеного пункту, виявлено етапи архітектурно-планувального розвитку містечка й особливості його історичної забудови. Вперше проведена систематизація культурної спадщини, визначені об’єкти культурної спадщини, що пропонуються для внесення до Державного реєстру пам’яток України.
Монографія рекомендується фахівцім і науковцям, котрі працюють у галузі вирішення питань охорони історико-культурної спадщини, історії архітектури та містобудування, а також архітекторам, викладачам, студентам закладів вищої освіти, усім поціновувачам історії архітектури України.
Авторский колектив монографії:
Осиченко Галина Олексіївна, доктор архітектури, професор кафедри архітектури будівель і споруд Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова;
Хлюпин Олександр Анатолійович, архітектор, старший викладач Київського національного авіаційного університету, головний редактор монографії;
Бородич Лариса Володимирівна, кандидат технічних наук, архітектор, доцент Полтавського національного технічного університету імені Ю. Кондратюка;
Панков Олександр Борисович, архітектор, краєзнавець;
Супруненко Олександр Борисович, директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, кандидат історичних наук, археолог, заслужений працівник культури України;
Мокляк Володимир Олександрович, заступник директора з наукової роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, заслужений працівник культури України
